Урогенітальні інфекції можуть призводити до запальних захворювань малого тазу, хронічного болю, безпліддя, позаматкової вагітності та ряду інших ускладнень. Оскільки нерідко ці інфекції проходять безсимптомно, важливим є проходження діагностики принаймні раз на рік (A. Calas, 2021).
Найбільш точним та ефективним методом виявлення урогенітальних інфекцій є ПЛР.
Першим і найважливішим етапом застосування цього методу є взяття та підготовка біологічного матеріалу. У випадку діагностики урогенітальних захворювань зазвичай використовують зішкріб або мазок з шийки матки для жінок та мазок з уретри або сечу для чоловіків. Необхідно отримати зразок з великою кількістю клітин, уникаючи потрапляння слизу та надлишку крові.
Наступним важливим етапом є екстракція нуклеїнових кислот (ДНК/РНК). В даному випадку лабораторії можуть використовувати як набори для ручної екстракції, так і станції для напівавтоматичної/автоматичної екстракції.
Перший варіант знижує собівартість аналізу. Другий же знижує ймовірність технічних помилок до мінімуму та зменшує тривалість процесу.
На даний час найбільш ефективним та зручним по собівартості є ПЛР в реальному часі. Він не лише має високу чутливість, але й не потребує використання додаткових приладів для детекції (на відміну від ПЛР з детекцією по кінцевій точці та ПЛР з форезною детекцією).
Комерційні ПЛР-набори здатні визначати як одного збудника інфекції, так і одночасно декілька, що важливо у випадках комплексних захворювань. Крім того, наявність одного виду патогенної бактерії може сприяти зараженню іншими видами інфекцій.
Відповідно, використання мультеплексних наборів забезпечує комплексне дослідження захворювання по декількох патогенах одночасно. Серед патогенів, що викликають розвиток урогенітальних інфекцій, зокрема, визначають: кандіди, хламідії, мікоплазми, уреаплазми, гарднерелу, гонокок, герпес 1 і 2 типів та вірус папіломи людини, який також служить онкомаркером.
Зручно, якщо такі набори мають зручну комплектацію, у якій всі складові ПЛР-суміші уже змішані між собою. Це значно скорочує час розкапування реагента у дослідні пробірки та усуває можливість технічних помилок на даному етапі. Тобто все, що потрібно зробити — це розкапати по пробіркам один реагент, а потім додати в кожну пробірку досліджуваний зразок ДНК, що не лише зручно, а й ефективно.